27 березня на історичному факультеті відбулася Академія пам’яті, присвячена 70-річчю від дня народження доктора історичних наук, професора Юрія Михайловича Сороки.
В ошатній залі зібралися колеги, друзі, рідні, однодумці, всі ті, хто мав щастя знати, навчатися, працювати, спілкуватися, дружити з Ю.Сорокою. Завідувачка кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Галина Коцур виступила зі вступним словом, розповіла про основні віхи життя та етапи становлення Ю. Сороки як науковця, людини, громадянина. Підкреслила, що на кожному етапі професійної діяльності він проявляв неабияку цікавість, відповідальність, старання. Розпочавши навчання на підготовчому відділенні далекого 1975 р., залишився до останніх днів з Шевченковим університетом.
Своїми спогадами поділився багаторічний ректор, голова Вченої ради Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор філософських наук, професор, академік НАН України, Герой України Леонід Губерський, який охарактеризував Ю. Сороку як надзвичайно відповідальну, компетентну, виважену, ділову особистість, людину, на яку можна було покластися, яка вміла знайти рішення в будь-якій ситуації, могла завжди підставити надійне плече допомоги.
Заступник декана, доктор історичних наук Тарас Пшеничний поділився своїми роздумами про важливість зберігати тяглість традицій, напрацювань і досягнень, які створили попередні покоління, зокрема й Ю. М. Сорока. Дуже влучно підкріпив свій виступ відомою фразою Ісаака Ньютона: “Якщо я бачив далі за інших, то лише тому, що стояв на плечах титанів”. Таким титаном залишиться у нашій пам’яті Ю. М. Сорока.
Головний редактор фахового видання “Часопис української історії”, доктор історичних наук, професор кафедри етнології та краєзнавства Анатолій Коцур презентував спеціальний випуск журналу, присвячений пам’яті та 70-річчю з дня народження відомого українського історика, українознавця, доктора історичних наук, професора кафедри архівознавства та спеціальних галузей історичної науки Юрія Михайловича Сороки. Розповів про підготовку цього видання, роботу в архівах, опрацювання матеріалів про період служби Юрія Михайловича в армії, навчання на підготовчому відділенні та студентські роки. Поділився власними спогадами про Юрія Михайловича.
Зворушливим був виступ доктора історичних наук, професора, Заслуженого професора університету Ярослава Калакури. Поважний професор понад тридцять років знав Ю. Сороку, співпрацював з ним у різні періоди його діяльності, був науковим консультантом докторської дисертації. Я. Калакура, наголосив, що Ю. Сорока – знана і яскрава особистість в українській історичній науці. Він чи не єдиний з істориків Київського національного університету імені Тараса Шевченка, хто захистив докторську дисертацію за спеціальністю «Українознавство». На завершення констатував: свого часу, український педагог Василь Сухомлинський зазначав, що “людина народжується для того, щоб залишити після себе слід вічний”. Для Юрія Михайловича Сороки цей слід вимірюється як його науковими працями, внеском у підготовку та виховання нових генерацій істориків та архівістів, так і людськими якостями: порядністю, доброзичливістю, працьовитістю, скромністю, толерантністю, відданістю українській справі. Я. Калакура зазначив, що Юрій Михайлович був творчою і думаючою особистістю, людиною слова, з аналітико-критичним мисленням і організаторськими здібностями, широким кругозором, мав власну думку і тактовно відстоював її, уникав поспішних характеристик і висновків, особливо в оцінці студентів та колег.
Ділилися своїми спогадами завідувач кафедри історії світового українства, доктор історичних наук, професор Володимир Сергійчук; однокурсник, професор Григорій Савченко, близький товариш, професор Валерій Павленко. Від імені аспірантів Ю. Сороки поділилася своїми спогадами й ще раз висловила слова надзвичайної вдячності Інна Хомич.
Зворушливими були слова дружини Людмили Сороки, яка розповідала про чоловіка як кохану людину, відповідального батька, люблячого дідуся. Ділилася спогадами про те, яким він був у колі сім’ї, відносинах з рідними, товаришами, односельцями свого рідного с. Романів, як шанують і бережуть пам´ять про нього земляки.
З болем у серці й надзвичайною повагою згадував свого рідного брата Михайло Сорока. Розповів присутнім про дитячі роки Юрія, про батьків: Михайла Сафатовича і Людмилу Данилівну, які виховували своїх дітей у найкращих українських традиціях, плекали любов до рідного краю, рідної землі.
Академія пройшла в неймовірно теплій, родинній атмосфері.
Як підсумок, зазначимо, що Юрій Михайлович Сорока залишив після себе величний спадок наукових, методичних, науково-популярних праць, важливих напрацювань і досліджень. Його пам’ятають, як толерантну, порядну, інтелігентну, доброзичливу, працьовиту, відповідальну, скромну, виважену, віддану своїй країні, краю, рідній землі Людину!
Вічна й світла пам’ять Юрію Михайловичу Сороці!
